Olga Glumcher

Сучасне мистецтво не так вже й часто дає нагоду похизуватися навиками психоаналізу. Зазвичай предмет аналізу виявляється на диво далеким від живого буття душі, і писати про нього як про психічний акт виникає охота лише після глибокого зомбування образами, створеними художником.

Картини Ольги Глумчер викликають пожвавлення внутрішнього інтерпретатора, варто побачити їх лиш краєм ока. Буйство протирічивих символів здається пишно накритим столом, за який поспішаєш сісти і задовольнити апетит гурмана.

І перше, на що натикається послідовний тлумач її сновидінь, це явна несумісність двох типів знаків. Перший ряд символів уособлює все те, що наповнює і додає сил: жіночі перса, стиглі плоди, прозоре світло. Але тут же –лакові мештики, які наводять на думку про сувору жіночу вагіну, котра цілеспрямовано іде до перетворення свого обранця на механічний апарат для підтримки життєдіяльності. Сам обранець теж викликає багато запитань – наскільки, наприклад, оправдана його присутність у житті красуні, якщо разом з ним приходять мідні крокодили і нашийники на повідку? І ось уже стиглі фрукти відкладено в бік, і напівголі фрейліни самозабутньо зближаються з доберманами і холоднокровними рептиліями, виказуючи щире здивування, коли нашийники після чергового ходу конем опиняються на їх чудесних шийках.

Тут уже стає зрозуміло, що автор зовсім не заплуталась у цій рольовій грі. Навпаки, вона голосує за те, аби нескінченна партія у шахи, де з кожним наступним обміном фігурами більшає розсипаних перлів, завʼязаних очей і приспущених панчіх, нарешті припинилась.

Чи, принаймні, за те, аби гравці не плутали тісноту жіночого мештика з жаром, який дає народження життю.

Любко Дереш